Життєвий листопад

В опівнічних таксі на пустих вулицях на радіо можуть читати “Маленького принца”…

Вже котрий дощовий день не можу прокинутися. Крізь сон чую будильник, але відкрити очі, підняти організм з постелі не можу. Неначе все тіло обклали ватою. Не помагає кава, мотивація, обов”язки. Спати, спати, спати… Але навіть після сну немає відчуття, що я виспалася і набралася сил. Навпаки, наче сон забирає їх. І знову починають снитися божевільні [...]

Відчуваємо крила за спиною, покриваємося гусячою шкірою, у нас бувають метелики в животі. Брешемо, як пси, поводимося, як парнокопитні, регочемо, як коні, звиваємося, як вужі і жалимо, як оси. Горді, як орли, боязкі, як миші, вперті, як осли і мудрі, як сови. Сліпі, як кроти, тупі, як пробки,  тверді, як скеля, м”які, як шовк. Товсті, [...]

Перечитуй інколи мої записи, будь ласка. Не важливо, хто ти – ти, він, вона, чи я. Просто перечитуй їх, щоб відповісти на питання. Я змінилася? Не змінилася? Виросла? Впала в дитинство? Впала в маразм? Взагалі, куди може впасти така, як я? Бо до кролика в нірку падає тільки Аліса. Я би впала в небо. Але [...]

Маріанна хвалилася в селі, що в неї “дуже сувора і інтелігентна(!) тітка, але й дуже добра і любляча”. Переживаю за свою репутацію…

Tри метри над небом… Просто вони бувають рiзнi…

Мене розбудило щастя. Щастя, яке, з одного боку, було Маріанною, а з іншого – Андріаною. Кров така кров – перша закидує ноги, точнісінько як я, а інша – підсовує гострі коліна, теж так само як я. Відкриваю очі і не можу встати – бо ці ручки обнімають мене уві сні, личка туляться до рук і [...]

Хочу, щоб ранки в цьому місті були львівськими – з мокрою бруківкою, тишею і запахом кави з кардамоном. Хочу, щоб вечори були морськими – з густою темрявою неба, оксамитовим вітром і солоним запахом моря… А ночі… А ночі хай залишаються з запахом матіоли…

Тут мав бути красівий, іскромьотно-гуморістічєскій пост про сіськи. Не про мої) Але я дуже політкоректна, тому такого посту не буде. Тільки згадка, що тут…