Примерзають гумки у дверях старих машин.
Починаються чоботи з хутрами і колготи
під штанами. Хлопчику, поспіши,
в теплій шапці скоро ніхто не впізнає, хто ти.
Скоро віхоли вкриють вихололі двори,
скоро вилиці втратять пам’ять про дотик літа –
не вмовляй, говори про те, що в тобі горить,
доки світишся, доки можеш ще говорити.
Доки ніжність ще не болить, доки ще не все,
що було між вами, ожеледь облизала.
Місяць в небі тьмяні міські ліхтарі пасе.
Місця в місті лишилося зовсім мало.
Говори про тих, хто губами лапає сніг,
хто злітає, як змій повітряний, в темне небо,
хто біжить у хвилях, а хвилі збивають з ніг,
і про інше все говори, що сказати треба.
Про таємні побачення в тихих нічних кафе
І про клятв одвічних відголос гордовитий.
Про усе неймовірне, невідоме, нове,
і про світло те, яке у тобі живе,
щоб її зігріти.

Катерина Бабкіна, 2012



Маєте що сказати?

XHTML: Ви можете використовувати наступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>