«
»


Отаке от

Напишу я одну історію, через яку, при всій моїй безмежній любові до неньки-України, змусила мене відчути пекельний сором за державу. Настя Мельниченко, як головна дівчинка-скандал у фейсбучику, сказала “Уляно, про таке не можна мовчати! Треба писати!” Отож, пишу.

Сьогодні вранці в 11:25 в аеропорту Жуляни я мала зустріти свого друга, який прилетів з Грузії. Думала, півгодинки максимум на прохід паспортного контролю, отримання багажу, і ми вільні, як дві птахи. Гостя нагодувати, напоїти, спати покласти, а самій швидко повернутися на роботу. А не так сталося, як гадалося. Проходить півгодини, година, півтори, дві… Нема! Уже вийшли всі по одинці, подружжя, хлопці з наплічниками, середнього і старшого віку грузини і грузинки, молоді грузинки, італієць, росіяни і ще хтось там. Уже чималий гурт зустрічаючих зменшився до чоловік 15. А нема.

І тут я починаю прислухатися до розмов. А основна маса людей, що очікує – це громадяни Грузії, які мають посвідку на проживання в Україні і чекають то брата, то сина, то друга, то чоловіка. Вік чоловіків – до 30 років. І виявляється, що це нормальна практика – молодих грузинських хлопців, чоловіків, затримують і проводять “співбесіду” – в ході якої трясуть чемодани, виясняють, чого і до кого і на скільки їдуть, можуть забрати гостинці, які ті везуть рідним, і, головне, увага! – вимагають взятку у розмірі не багато і немало, сто мертвих американських президентів. Нема взятки – нема відкритих дверей терміналу. А з зустрічаючими інша процедура – виходить прикордонник, і роздає заяви, які треба заповнити і здати з паспортами. В заяві треба вказати паспортні дані, приписку, адресу проживання людини, яку ти зустрічаєш і дату її повернення в Грузію. Якщо людину ніхто не зустрічає, чи у неї немає зворотнього квитка – це майже 100% гарантія, що її відправлять назад першим рейсом. Те, що у мене в сумці був паспорт, було щасливою випадковістю. Ніколи б не подумала, що зустрічати іноземця треба з паспортом. Люди, які часто літають, чи по справах, чи до родичів, знають про це і сприймають як прикру необхідність. В результаті – майже 3 години очікування і мінус п”ятдесят не наших одиниць (сторгувався!)

Боже, як же ж мені було соромно!!! Коли ми прилітали в Кутаїсі влітку, їхні прикордонники посміхалися і говорили українською(!) мовою “Ласкаво просимо в Грузію!” Ніхто не перетряхував наші сумки, ніхто не питав, де ми будемо жити і чи є у нас зворотні квитки. У нас ж все навпаки – вседозволеність і безкарність, псевдо-безвізовий двосторонній режим, і таке ж псевдо-дружнє і псевдо-братнє ставлення. Сумно і боляче.



Маєте що сказати?

XHTML: Ви можете використовувати наступні теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>