Життєвий листопад

В темному склі переповненого трамваю, що вистукує колядки по львівській бруківці без снігу, від мене, наче від чеширського кота, залишається тільки частина. Правда, від нього залишалася усмішка, а від мене – ліве око, ліва половина носа і круглий срібний кульчик у лівому вусі. Посмішка ж ховається в строкатому шалику. Не тому що холодно, а тому що так загадковіше. Тиснява, міцний запах тютюну, приглушений сміх. Кульчик виблискує різдвяною зіркою, коли проїжджаємо вулиці без світла і здається, що ще пару секунд і мене затягне через скло в різдвяний трамвай років так з п’ятдесят назад. Але “Наступна зупинка…” і чари минають.