…
І довго, безкінечно, плисти і заходити в усі порти,
Щоб переконуватися щоразу, що для них не існує зими,
Що полуденні течії досі приносять рибу і людей,
Що й там немає отих потрібних дверей,
За якими мав би ховатися спокій і ключ від яких
ти губиш щоразу.