Blog Archives



Published on Friday, 4 May, 2012

Повільно помирає той, хто не подорожує, хто не читає, хто не чує музики, хто не знаходить витонченість у самому собі. Повільно помирає той, хто руйнує свою віру в себе, хто не дозволяє собі допомагати. Повільно помирає той, хто стає рабом звички, хто слідує кожен день за одним і тим самим маршрутом, хто не змінює напрямок, [...]


Published on Monday, 12 March, 2012

Темноте за шторами – плавиться и расти, выпуская корни в щели оконных рам… Заклинаю тебя созвездием из пяти окон дома напротив, не гаснущих до утра: приходи скорее, мне страшно, меня не греет синий клетчатый плед, у меня в голове черный шар, а в груди дыра… Он сидит в гостях и будто бы знать не знает, [...]


реґґі

Published on

ще прийде до тебе янгол з голубими очима і світлим волоссям у в’язаному растаманському береті і яскравій кольоровій футболці витре тобі сльози з очей і заграє на трубі можеш бути впевнена ще ріка вернеться до свого русла а птахи до своїх гнізд можеш бути впевнена всі пісні які звучатимуть – звучатимуть тільки для тебе все [...]


Published on

Гільзи і птиці – мерзлі, як білий день… Місто не варте драних твоїх легень, Місто не варте… чом же тоді не спиш..? Стануть за карту плутані колії лиж. Стануть за карту скроні тайожних зим, Чуєш – не снились нам ні Алтай, ні Крим! Чуєш – не зрились кедри нам і дуби, Нас придорожні благословлять стовпи. [...]


Published on Thursday, 5 January, 2012

Нет, я не хотела об этом, но я скажу, знаешь, как это – дыра в груди, свистящая на ходу, знаешь, как это – вдруг поскользнуться на льду, и протянуть за помощью руку, и она в пустоту проваливается, в ледяную черную жуть? Знаешь, как это – обернуться, и увидеть, что ты одна? Как ребенок в супермаркете, [...]


Анна Малігон

Published on Monday, 7 November, 2011

Сховаєшся – знайде і заспокоїть жінка, що довго твій запах в собі носила. Сходились часто – наче грифони з віконниць, щоб розійтися у пасмі живого світла. Вона віднімає, важко ставлячи плюс, у хутро туману вгортаючи з головою, в чорних колонках – чорний-пречорний блюз готується вийти в останню дорогу з тобою. Ця жінка, що звикла сама [...]


І ще Марія Матіос

Published on

З  АПОКАЛІПТИЧНОЇ  РОЗЛУКИ Милий Боже, кайданні руки Від судьби його відверни. Я чекаю тебе з розлуки, Як чекала б з тюрми. З війни. Із чуми. Із хули. Неслави. Із полону. Із вигнання. Не суди мене, Боже правий, – Ти тяжкі мені дав знання. Мені лячно. Я гнусь поволі, Як людина чи як лоза. І стікає [...]


Марія Матіос

Published on

М.К. Я згадую тебе – і умираю… Ніхто, ніхто, ніхто – коли не ти – Не визволить мене із мого раю, Де вісім кіл – самої самоти. Де мружиться з погибельної пастки Отой, що усотався в кров навік, Мені святий – як великодня паска, І клятий, мов питущий чоловік. Безжалісний, як гадина кусюча, Пригріта на [...]


Published on Saturday, 15 October, 2011

люби мене поки ще дихає світ безумно люби безумовно приходь як не зможеш зімкнути повік приходь навіть ледве притомний пиши мені Соколе зрідка листи на шибі спітнілій холодній як зможеш мовчи а не зможеш – товчи банальності в ступі бездонній лишай після себе закладки в книжках перепис міцного напою знимкИ з-понад моря порваний рюкзак лишайся [...]


Published on Tuesday, 17 May, 2011

Згадала чомусь в метро, їдучи на роботу. Минають дні, минають ночі, Минає літо. Шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь. Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої; Коли доброї [...]